Дмитрієва
Анна, учениця 9-А класу ЗОШ №2
м. Селидове, Донецька область, Україна
Керівник: Манякіна Наталія Миколаївна,
учитель історії ЗОШ №2 м.
Селидове
Секція: Релігійні та культурно-освітні процеси в регіоні
Найцінніше, що залишає нам історія - це
досвід. І від того, скористаємося ми цим безцінним даром життя, і як
скористаємося - візьмемо з нього фундаментальні уроки, розтратимо на марні
справи або зовсім не помітимо – залежить те, наскільки ми будемо спроможними до
руху вперед; наскільки продуктивним буде саме цей рух. Вибір
теми дослідження зумовлюється наступним. Період з 60-х років XIX ст.
характеризується якісними змінами в економіці, бурхливим розвитком
промисловості, культури, соціальної сфери. У цей час Донбас посідає одне з
перших місць у Російській імперії щодо економічного розвитку. Країні необхідні
кваліфіковані робітники, і як результат – важливою стає проблема освіти
населення.
Впродовж 90-х років XX
століття опубліковано значну кількість робіт, присвячених дослідженню окремих
питань історії освіти. Однак ступінь
вивчення даної проблеми на сучасному етапі є недостатньою. Це пояснюється з
одного боку фрагментарністю джерел дореволюційного періоду, а з іншого –
недостатнім висвітленням історії Донбасу в радянський період. Крім того, роль
церковно-парафіяльних шкіл в освітній діяльності занижувалась. Таким чином,
метою нашого дослідження є спроба визначити роль і значення освітньої
діяльності церкви, релігійних громад, характеристика діяльності
церковно-парафіяльних шкіл. Визначити, чи вплинула і наскільки, діяльність цих
шкіл на зміну в освітньому стані населення.
Джерельна база, яку ми збирали впродовж останніх років і використали в дослідницькій роботі є
цінним матеріалом. Тема актуальна, буде цікава і для історика, і для краєзнавця,
і для вчителя, який розширює кругозір учнів з історії рідного краю.
Перетворення в шкільній галузі в 60-х р.
ХІХ ст. повинні були привести систему освіти відповідно до
соціально-економічних потреб країни. Важливу роль у вирішенні цього питання уряд
поклав на церкву, яка, керуючись метою виховання підлітків «в дусі відданості
царюючому дому і побожності» повинна
була розширити мережу початкових народних шкіл і забезпечити отримання
початкової освіти. Передбачувалося, що кожна церква відкриє парафіяльну школу,
яка буде утримуватись на кошти держави. В 1884 р. церква отримала право на
відкриття церковно-парафіяльних шкіл, в 1894 р. Бахмутському повіті їх уже було
18, а в Маріупольському – 12, у 1910 р. – 70 і 50 відповідно . Про відкриття
шкіл постійно звітували священики у Катеринославську духовну консисторію . З
кожним роком зростає і сума державних субсидій на утримання церковних шкіл: в
1884р. – 55 тис. крб.; 1894 р. – 525.500 крб.; 1905 р. – 1091916 крб. Це свідчить про рішучість уряду, який взяв
курс на розвиток церковно-парфіяльних
шкіл, з метою протистояння земським школам. В 1908 р. майже кожна церква
Катеринославської єпархії мала церковно-парафіяльну школу. Так з 591 церкви – 521 мала при собі школу.
Прибутки шкіл складалися не тільки з державних субсидій, хоча ця сума була
переважаючою. Від державної казни парафіяльні школи отримували 53% коштів, 9% -
від братств, церков, 0,1% - від земств, 12%- від громад, 13%- від приватних осіб. Але цих
коштів було надто мало, щоб створити матеріальну базу для якісного навчання. Не
треба забувати, що церковні школи розглядалися урядом як доповнення до церкви,
ця єдність повинна була викликати «любов до церкви та богослужінню», а не
надавати якісну освіту. Церковно-парафіяльні школи ІІ половини ХІХ століття
мало чим відрізнялися від таких же шкіл І половини ХІХ століття, вони були на
дуже низькому рівні. Зі звітів священників ми довідуємось, що більшість шкіл
розташовувалась в будинках, що не відповідали санітарним та гігієнічним
вимогам: в темних селянських хатах, як у с. Новоселівка, в церковній
сторожці, як у с. Землянки, в будинку
Сільського правління, як в с. Скотоватім. Інколи церковно-парафіяльній школі
щастило, в них з’являвся піклувальник, який будував великий будинок під школу, купував
меблі, літературу. Але частіше в школі можна було зустріти таку картину:
замурзані, голодні діти сидять в курній хаті, де жінка вчителя готує їжу, а
нетверезий учитель лається.
Програма церковних шкіл була насичена
релігійністю: з 76 навчальних годин в однокласних парафіяльних школах 35 годин
присвячували Закону Божому, церковнослов’янському читанню та церковним співам. Матеріалом для
церковнослов’янського
читання служили псалми, які учні читали механічно, без пояснень, бо вважалося,
що учні не зрозуміють написане. Псалтир вважався вінцем молитовного пісноспіву,
невичерпаним джерелом, що насичує творчість людей впродовж 2-х тисячоліть.
Встигаючі учні читали псалми на урочистих молебнях, полегшуючи працю
причетника. В двокласних школах з 56 тижневих годин – 21 година припадала на
релігійні предмети. Ті години, що залишалися вільними від релігійних дисциплін
призначалися на письмо, початкові знання з арифметики в однокласних школах, та на письмо, знання з
арифметики, російської та церковної історії у двокласних школах. В однокласних
сільських школах дітей навчалося небагато. За даними, що були складені при
парафіяльних церквах Бахмутського повіту 1861р. бачимо, що у школах, які
належали до церков другого Благочинного округу, більш всього учнів було в
Залізнянській школі – 56 учнів та у Селидівській – 57 учнів. Кількість учнів впродовж навчального року,
який був з вересня по травень, не була постійною і залежала від багатьох
причин: від польових робіт, епідемій, нестачі підручників, меблів, будівлі.
В 1862 р. священик Платон Данилов звітував,
що в с.Галіцинівці селяни навколишніх сіл зазнали нестачу хліба, школа не
працює. Бо батьки не мають змоги доставляти хліб в школи дітям. Тому діти
вимушені відходити по домівкам. Так, наприклад, у Ясинуватській школі у 1873 р.
у грудні навчалося 55 хлопчиків та 2 дівчинки, у січні-березні – 65 хлопчиків
та 2 дівчинки, а з квітня по жовтень заняття не проводилися.
По закінченню школі учні складали іспити з
арифметики, церковних співів, читання російською та слов’янською, священної
історії та короткого катехізису. Учням виставляли оцінку за поведінку,
старанність, здібність. Якщо в 1894 р.- 42 церковні школи Донбасу були
сільськими і охоплювали 12% від загальної кількості учнів, то в 1910 р. –
працювало вже 15 однокласних міських шкіл. Взагалі в Донбасі було: 15
однокласних міських шкіл, 159 сільських шкіл грамоти, одна сільська двокласна
школа, яка мала назву Юзівська братська школа. Таких шкіл, як ця, в
Катеринославській губернії було небагато.
Програма церковно-парафіяльних шкіл була занадто
спрощеною. Вчителі тут мали невисоку
освіту. В Бахмутському повіті лише 4,4% вчителів мали вищу та світську середню
освіту, в Маріупільському – 1,3%, а нижчу освіту мали 62,7% і 84% відповідно.
Жалування вчителі церковно-парафіяльних шкіл одержували нерівномірно і дуже мало: від 25 крб. до 298
крб. в рік чоловіки та до 359 крб. в рік жінки, але частіше всього це була сума
не більше 150 крб. в рік. До того ж, служба , як правило, зовсім не
забезпечувала вчителя пенсією. Це зумовило
те, що тривалість педагогічної праці була 7,2 роки.
Відомство Православного Синоду прийняло також
школи грамоти, які намагались вирішити питання народної освіти. Уряд
підтримував школи грамоти значними сумами. Але головна частина кошт збиралась з
населення під виглядом «доброхотных пожертвований благочестивых прихожан».
Кількість шкіл грамоти була дуже малою: в
Бахмутському повіті – 1 школа, в Маріупільському – 12 шкіл. Програми були
насичені духовністю: Закон Божий, церковнослов’янське читання,
руське читання, церковний спів, письмо. Але об’єм знань, що давали школи грамоти, був настільки малий,
що не давав навіть елементарних знань та навичок, до того ж вчителі, які
викладали в цих школах, були люди
випадкові, які знали біль-менш грамоту . Школи грамоти були спробою вирішення
проблеми освіти населення.
Наступною спробою освіти народу було
створення при Відомстві Православного Синоду недільних шкіл. Недільні школи використовували таку
форму розповсюдження освіти: повторні заняття для дорослих. В Катеринославській
губернії було 9 недільних шкіл з 13 вчителями і 330 учнями.
З 1890 р. працювали народні читальні, які
контролювались Духовним відомством. Народні читальні приваблювали людей нижчих
верств можливістю користуватися книжками. В 1897р. у Катеринославській губернії
в 153 школах було проведено 1710 народних читань. Вони були формою
культурно-просвітницької діяльності церкви. Народними читаннями називали
лекції, бесіди, які проводилися систематично. Тематика лекцій носила
загальноосвітній характер, лекції супроводжувалися показом діапозитивів.
В 1903 році в селі Олександрівка почали
будівництво школи для глухонімих на 270 учнів. Це Мар’їнська школа. Школу
будували з гуртожитком і домовою церквою в ім’я Святої Магдаліни. Коло
школи повинна була бути лазня,
хлібопекарня. Закінчити будівництво до 1905 року не вдалося, бо великі кошти
церква перевела на Російсько-японську війну. Але в хуторі було вже введено
навчання столярної майстерності та рукоділлю. Працювала молочна ферма, були
розроблені огород, плодовий сад, парники, пасіка. Вказувалося, що все це
послужить учням наочним приладдям під час засвоєння корисних
сільськогосподарських знань. Цікавим досвідом було існування зразкових шкіл
типу церковно-патріархальних шкіл при
єпархіальних училищах. Одна з таких шкіл була при Маріупільському жіночому
єпархіальному училищі.
Навчання в усіх церковно-парафіяльних
школах було російською мовою, незважаючи на багатонаціональний склад. В зв’язку
з різними віросповіданнями в учнів виникали проблемні питання, наприклад, у
євреїв ці проблеми були пов’язані недопустимістю випровадження їх з класу під
час уроків Закону Божого. Крім того, розподіл населення за національними
ознаками був далеко не рівномірним. Більш за всіх у школі були представлені
росіяни та українці.
Таким чином, церква зіграла своєрідну роль
в освіті народу, маючи в наявності декілька типів початкових шкіл:
церковно-парафіяльні, школи грамоти, недільні школи, а також читальні,
бібліотеки, хоча навчання та учительський склад не завжди був на високому
рівні. Не слід забувати, що являла собою Росія в області освіти: в перші
післяреформені роки на 135 людей приходився 1 освічений, тоді як в Австрії,
наприклад, на 14 людей приходився 1 освічений, у Франції спостерігалося
відношення 1 до 11, в Англії – 1 до 9. Ось чому народу треба було дати саме
початкову, елементарну освіту, навчити лічбі, читанню, письму.
Церковно-парафіяльні школи займали певне
місце в системі освіти. Навчально-виховний процес в початковій школі був
неодмінно повніший із засвоєнням християнських цінностей, що позитивно впливало
на формування духовної сфери у свідомості учнів. За метою уряду духовенство
було здатне забезпечити мир і спокій у
суспільстві і повинно було виховувати покору властям і дотримання церковних
канонів. Не дивлячись на недоліки, церква сприяла початковій освіті селянських
дітей.
Список джерел та літератури
1. Нестерцова
С.М. Лихачева Л.Б. Развитие начальных школ в Екатеринославской губернии в конце
XIX
–
начале ХХ вв. - // Донбасс и Приазовье. – Мариуполь, 1993. – С.86-87.
2. КонстантиновН. Струминский Б. Очерки
по истории начального народного образования в России. – М.: Учпедиз, 1953. –
270 с.
3. Очерки истории школы и
педагогической мысли народов СССР, конец ХІХв. – нач.ХХ в. / Под ред. Днепрова Э. – М.: Педагогика,
1991. – 148с.
4. Справочная книга Екатеринославской
губернии 1908г. – 1103с. – Донецкий краеведческий музей.
5. Державний архів Дніпропетровської області (ДАДО): - Списки учбових
закладів Катеринославської губернії 1914р.
6. Державний архів Донецької області
(ДАДО): Ф.69, оп.1,2. Ф.34, оп.1.
7. Нестерцова
С.М. Роль церкви в развитии начального образования в конце XIX –
начале ХХ вв. // Донбасс: прошлое, настоящее, будущее. – РИП. Лебедь. – Донецк,
1995. – С.33-37
8. Клименко К.
Під дзвін церковний. - // Залізничник Донбасу, 1993, травень
9. Лихачева
Л.Б. Земское народное образование в селах Мриупольского уезда (кон. XIX – нач.ХХ вв.) //Нові сторінки Донбасу.- Донецьк, 1994
10. Історія рідного краю. Підручник для 9 класу загальноосвітніх шкіл.
-«Грамота», 2011.- 288с.
